1. Без війни, в мирі. Старий цар умер, а зосталося два брати. Старшому ж не можна чомусь було царством правити, — осівся на предківськім столі менший. Отже це не обійшлося мирно (Мирний, II, 1954, 115); Те, за що так довго билися, нарешті, настало. Мир! Завойовано змогу мирно жити, не буде ще однієї воєнної зими (Гончар, II, 1959, 440).
2. Без сварок; дружелюбно, миролюбно. — Маню! — сказав я поважно, приступаючи наново до неї. — Чи ми не будемо ніколи з тобою мирно говорити? (Коб., III, 1956, 40); На Ввладимирській гірці, В Києві, над Дніпром, Граються мирно діти, Бризкає сміх сріблом… (Нех., Чудесний сад, 1962, 36).
3. Тихо, спокійно. — Хай мирно сплять собі мерці; Нам — піклуватися живими! — Так ти казав (Граб., І, 1959, 160); На небі світилися зірки, так само як і вчора, і позавчора. Десь у недосяжній висоті мирно миготіли вони (Хижняк, Тамара, 1959, 123); // у знач. присудк. сл. Пішов [Тимко] городом у яр. Там було тихо і мирно (Тют., Вир, 1964, 217).
МИ́РНО2, присл., у знач. присудк. сл., діал. Людно, багатолюдно. В невеличкій хаті стало мирно, аж тісно (Коцюб., І, 1955, 44).