1. Згрібати докупи що-небудь сипуче. Прокіп лежить в калюжі, горне під себе землю однією рукою (Ю. Янов., IV, 1956, 36); Там, поміж них [дітей], твій син пісок в відерце горне (Сос., Солов. далі, 1957, 137); // Підбирати що-небудь граблями; гребти. Христина .. завзято почала горнути висохле, аж крихке сіно (Стельмах, Хліб.., 1959, 569); * Образно. — Як мені татко дарує срібні п’ятачки, то мамця їх ніколи не забирає, а твоя мати все собі горне (Л. Укр., III, 1952, 643).
◊ Горну́ти лопа́тою гро́ші див. гро́ші.
2. Гребти веслами; веслувати. Човен ішов назад, дівчина завзято горнула воду і нічого не відповіла [на оклик ] (Коцюба, Перед грозою, 1958, 21); А Телесик їй: — Чую, чую, матінко, човник верну, човник повертаючи, воду горну — тут я ось, тут! (Тич., І, 1957, 151).
3. Те саме, що пригорта́ти 1. У перетику ходила По опеньки, Лимаренка полюбила Молоденька. Лимар кичку зашиває, Мене горне, обнімає, Молоденьку (Шевч., II, 1953, 140); — Відпочинь, дитино, а тоді ще трошки підійдемо. Вже недалеко — ось-ось за оцим горбочком. І ніжно горнула до себе маленьке тільце (Головко, І, 1957, 88); // перен. Привертати на свій бік, приваблювати до себе. Одно мені дивно, — чим правдяни горнуть до себе своїх адептів? (Л. Укр., V, 1956, 97); Люди півночі, обідрані та босі, несли на кашкетах червоні зорі.., горнули до себе робітників (Ю. Янов., І, 1958, 56).
4. діал. Перегортати. [Xрапко:] Ще пак у цім слові [«апелляционная»], здається, чогось двоє: покой, чи люди? От і забув.. Треба справитись в «Уставі». (Бере книжку й, горнучи листки, шукає) (Мирний, V, 1955, 121).