Яліміт
Яліміт | |
---|---|
Загальні відомості | |
Статус IMA | затверджений (А)[d][1] |
IMA-номер | IMA1984-052 |
Абревіатура | Ye[2] |
Хімічна формула | Ca₄Al₆O₁₂(SO₄)[1] |
Nickel-Strunz 10 | 7.BC.15[3] |
Dana 8 | 25.4.12 |
Ідентифікація | |
Сингонія | кубічна сингонія[4] |
Просторова група | space group I4₁32d[4] |
Інші характеристики | |
Названо на честь | Har Ye'elimd[5] |
Типова місцевість | Har Ye'elimd[6] |
Яліміт у Вікісховищі |
Яліміт — рідкісний мінерал, природна форма сульфоалюмінату кальцію, Са4(AlO2)6SO3. Умовно належить до групи содаліту.[7] Свою назву він отримав від гори в басейні Хатрурім на захід від Мертвого моря - Гар Ялім, де його вперше знайшла Шуламіт Гросс (1984).[8][9] Встановлений також в базальтовому кар'єрі в австрійському районі Радкерсбург (Штирія). Також виявлений у продуктах горіння вугільних відвалів.[7]
Мінерал має кубічну сингонію та розмір елементарної комірки 1,8392 нм, його легко виявляють та кількісно визначають у сумішах методом порошкової рентгенівської дифракції.[10]
Мінерал яліміт також відомий під назвою "сполука Клейна", на честь Олександра Клейна з Каліфорнійського університету (Берклі), який експериментував із сульфоалюмінатними цементами 1960 року, хоча вперше його описала у 1957 році Рагозіна.[11] Синтетичний яліміт найчастіше зустрічається як складова сульфоалюмінатних цементів.[12] Також періодично трапляється в портландцементах.[13] При гідратації в присутності іонів кальцію та сульфат-йонів він утворює нерозчинний волокнистий мінерал еттрингіт, який забезпечує міцність у сульфоалюмінатних бетонах та/або моносульфоалюмінат та гідроксид алюмінію.
Синтетичний аналог яліміту утворюється при нагріванні тонкозернистого глинозему, карбонату кальцію та сульфату кальцію до температури 1100-1300 °C, переважно у присутності невеликих кількостей флюсових матеріалів, таких як Fe2O3. При нагріванні вище 1350 °C яліміт починає розкладатися на трикальцію алюмінат, оксид кальцію, діоксид сірки та кисень.
- ↑ а б International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (December 2014) — 2014.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2009) — 2009.
- ↑ а б mineralienatlas.de
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ Catalogue of Type Mineral Specimens
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 1 березня 2020.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Handbook of Mineralogy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 серпня 2008. Процитовано 1 березня 2020.
- ↑ Mindat.org. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 1 березня 2020.
- ↑ H F W Taylor, Cement Chemistry, Academic Press, 1990, ISBN 0-12-683900-X, pp 51-54
- ↑ G C Bye, Portland Cement 2nd Ed, Thomas Telford, 1999, ISBN 0-7277-2766-4, p 206
- ↑ P C Hewlett (Ed), Lea's Chemistry of Cement and Concrete, 4th Ed, Arnold, 1998, ISBN 0-340-56589-6, pp 447-449
- ↑ A E Moore, Cement Technology, 7 (1976) pp 85, 134
- www.mindat.org [Архівовано 8 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- webmineral.com [Архівовано 1 березня 2020 у Wayback Machine.]
- www.mineralienatlas.de [Архівовано 1 березня 2020 у Wayback Machine.]
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |