Через дорожнечу та відсутність явних переваг перед класичною скульптурою та фотографією, фотоскульптура не набула поширення, а паризька студія Віллема закрилася 1868 року. Цьому сприяв опір художньої спільноти, яка побоювалася витіснення справжньої скульптури дешевим механічним копіюванням. Одним із найзапекліших критиків фотоскульптури був молодший Олександр Дюма. У XX столітті термін «фотоскульптура» почали використовувати стосовно артоб'єктів, створених із плоских фотовідбитків, наклеєних на об'ємні конструкції[3].
Sobieszek, Robert A. 1980. «Sculpture as the Sum of Its Profiles: François Willème and Photosculpture in France, 1859—1868». The Art Bulletin. 62 (4): 617—630.