Кортикостероїди

КОРТИКОСТЕРОЇДИ (лат. corticosteroida < лат. cortex — кора + грец. sterеos — твердий) — специфічні гормони кіркового шару надниркової залози. Клас стероїдних гормонів (СГ) єднає широку групу сполук терпеноїдної ліпідної природи. Усі СГ — похідні циклопентанофенантренового ряду, які складаються з чотирьох кілець А, В, С, і Д.

Препарати Сг з урахуванням ефектів, а також послідовності й числа атомів вуглецю в їх молекулах, ділять на 4 основні групи: С1‑стероїди-естрогени; С2‑стероїди-гестагени, С3‑стероїди-андрогени; С4‑кортико­стероїди (К.).

За характером впливу на обмін речовин К. поділяються на дві групи гормонів: глюкокортикоїдні гормони, які впливають на обмін вуглеводів, білків, жирів, нуклеїнових кислот; мінералокортикостероїдні гормони, які впли­вають на водно-сольовий обмін. Із 46 сполук, виділених з коркового шару надниркової залози, 9 — біологічно активні гормони: глюкокортикоїдні гормони — кортизол, кортикостерон, кортизон і мінералокортикоїдні гормони — альдо­стерон, дезоксикортикостерон (розміщені за зниженням біологічної активності). Виявлено добовий ритм секреції К. У людини найбільша кіль­кість кортизолу (до 16 мкг%) та кортикостерону (до 1,5 мкг%) у периферичній крові ви­значається між 6 та 9 год ранку, до 12 год ночі їх концент­рація знижується в 3–4 рази.

К. синтезуються із холестерину. Перетворення холестерину в К. забезпечується двома різними групами ферментів. Головне місце займають процеси гідроксилювання — лише трансформація стероїдів у кето­стероїди каталізується дегідрогеназою та ізомеразою. Зниження активності ферментів стероїдогенезу може бути причиною деяких ендокринних захворювань. Основ­не місце метаболізму К. — печінка, досить інтенсивний обмін гормонів відбувається у нирках, кишках, легенях. Відновлені метаболіти К. у печінці утворюють парні сполуки з глюкуроновою та сірчаною кислотами і виводяться з жовчю та сечею. Сумарний вплив глюкокортикоїдів на обмін речовин в організмі відображається у вигляді катаболічного ефекту і проявляється в зменшенні маси тіла (насамперед за рахунок скелетних м’язів) та підвищенні екскреції з сечею всіх азотовмісних фракцій: аміаку, сечовини, сечової кислоти, амінокислот. Разом з цим спостерігається підвищення накопичення глікогену в печінці та концентрації глюкози в крові.

Пласт кори продукує біля 50 гормонів-кортикостероїдів, які класифікуються на 3 групи: глюкокортикоїди, мінералокортикоїди і статеві гормони.

Глюкокортикоїди - гідрокортизон, кортикостерон, кортизон - активують розпад білків в клітинах тканин, підвищують вміст амінокислот в крові, активують дезамінування амінокислот печінки і перетворення їх у вуглеводи, унаслідок чого підвищується вміст глюкози в крові. Глюкокортикоїди посилюють також жировий обмін. Відносяться до протизапальних гормонів, оскільки вони пригнічують утворення антитіл, розвиток набряку, знижують проникність мембран. Глюкокортикоїди міняють чутливість тканин до інших гормонів. Судини підвищують чутливість до катехоламінів. Незалежно від вказаних ефектів глюкокортикоїди: а) беруть участь в підтримці і регуляції активності головного мозку; б) поряд з іншими гормонами підтримують загальний артеріальний тиск і кровообіг в мозку.

Мінералокортикоїди - альдостерон, дезоксикортикостерон змінюють проникність мембран клітин і активність транспортних систем натрію, тому зниження цих гормонів в крові, тканинах унаслідок послаблення їх реабсорбції в канальцях нирок. Секреція альдостерону посилюється зниженням концентрації натрію, веде до зменшення ниркового кровотоку, виділення реніна і з ангіотензиногену оутворюється ангіотензин І, який в легенях перетворюється в ангіотензин ІІ, що викликає звуження судин і стимулює виділення альдостерону.

Статеві гормони - андрогени, естрогени, прогестерони - грають важливу роль тоді, коли статеві залози ще не функціонують або коли втрачають функціональну активність. Вони проявляють менш виражений, ніж андрогени статевих залоз, вплив на формування вторинних статевишхшї ї х ознак (оволосіння, окостеніння епіфізарних хрящів, розвиток м'язової тканини) у чоловіків і визначають формування лібідо і статеву поведінку у жінок.

• Стероїди

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (червень 2010)