Bell UH-1Y Venom

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
UH-1Y Venom
U.S. Marine Corps UH-1Y flies over a live-fire range in search of simulated enemy targets during a Tactical Air Control Party.JPG
UH-1Y пролітає над полігоном у пошуках об'єктів супротивника
Призначення Багатоцільовий гелікоптер
Походження  США
Виробник Bell Helicopter
Перший політ 20 грудня 2001[1]
Дата прийняття на службу 2008
Статус На озброєнні
Основні користувачі  КМП
Виробництво 2001—н.ч.
Кількість 92[2]
Вартість одиниці
US$26,2 млн (льотна вартість, FY2014)[3]
Попередня модель Bell UH-1N Twin Huey

Bell UH-1Y Venom[4] (також має назву Super Huey[5]) — універсальний вертоліт середнього розміру з двома двигунами, створений Bell Helicopter за програмою оновлення H-1 для КМП США. Одна із останніх машин серії Huey, UH-1Y також називають Yankee, через більш пізній варіант.[6]

Після прийняття на службу у 2008 UH-1Y знаходиться у масовому виробництві для заміни всіх машин UH-1N Twin Huey, які є легкими багатоцільовими вертольотами які було представлено на початку 1970-х. UH-1Y повинні були переробити з UH-1N, але у 2005 було схвалено випуск нових машин.[7]

Розробка[ред. • ред. код]

У 1996 КМП США запустив програму оновлення H-1 підписавши контракт з Bell Helicopter на оновлення 100 UH-1Ns до UH-1Y і оновлення 180 AH-1W до AH-1Z.[8][9] Програма H-1 створювала повністю модернізовані ударний та багатоцільовий вертольоти дуже  схожих за конструкцією для зменшення вартості. UH-1Y та AH-1Z мали однакові хвостові балки, двигуни, гвинтові системи, трансмісію двигуна, архітектуру авіоніки, програмне забезпечення, органи управління і дисплеї. Все це складалося більше ніж на 84 % з однакових компонентів.[10][11]

Після встановлення нової авіоніки та радіостанцій, на додачу до сучасних кулеметів і оновлення безпеки, дуже збільшили вагу порожнього UH-1N. Маючи швидкість у 100 knots (190 km/h) і нездатність підняти набагато більше, ніж власний екіпаж, паливо і боєприпаси, що обмежує корисність UH-1N.

UH-1Y під час морських випробувань на борту USS Bataan

У моделі Y було оновлено пілотська авіоніка у скляній кабіні, додано подальші оновлення безпеки і встановлено на UH-1 сучасну систему ІЧ камер. Проте, найбільшим покращенням стало збільшення потужності двигуна. Заміна двигунів і дволопатевого гвинта на чотирилопатевий композитний гвинт на моделі Y поверне Huey можливість бути багатоцільовим вертольотом, який його і створювали на початку. Спочатку UH-1Y передбачалося створити на основі планерів UH-1N, але у квітні 2005 було вирішено будувати нові вертольоти.[7][12]

Оновлений планер моделі Y займає центральне місце у авіації корпусу морської піхоти у Іраку. Huey виконував багато завдань і тому числі командування і керування (C2), ескортування, розвідки, військовий транспорт, евакуаційний транспорт і штурмовик. Зазвичай загін з 2–4 Huey розгортається разом з загоном з 4–8 Cobra. Спрямована вперед зброя вертольоту Cobra у поєднанні з бічними кулеметами на вертольотах Huey дає можливість вести вогонь по полю бою на 240°.

Bell представили UH-1Y корпусу морської піхоти у лютому 2008.[13] Станом на вересень 2009, UH-1Y знаходиться у серійному виробництві, до кінця року КМП очікують отримати 21 машину.[14] КМП планують придбати 160 машин моделі Y для заміни парку машин моделі N,[15] поставки будуть завершені до 2016.[16][17]

Конструкція[ред. • ред. код]

Варіант UH-1Y є модернізованою конструкцією UH-1. Найбільш помітною відмінністю від інших варіантів є наявність чотирилопатевого гвинта, композитні лопаті несного гвинта створені для захисту від снарядів до 23 мм. 530 мм вставка за головними дверима допомогла  збільшити об'єм. UH-1Y має нові двигуни і трансмісію, цифрову кабіну з пласкими багатофункціональними дисплеями і на 84 % має уніфіковані частини з AH-1Z. У порівнянні з UH-1N, модель Y має більшу вантажопідйомність, більшу на 50 % дальність, зменшену вібрацію і більшу крейсерську швидкість.[10][18][19]

Історія використання[ред. • ред. код]

UH-1Y з HMLA-367 та AH-1W SuperCobra у Афганістані, листопад 2009

Випробування UH-1Y та AH-1Z були закінчені на початку 2006.[20] У першому кварталі 2006 UH-1Y були передані у Оперативний випробувальний підрозділ  у NAS Патуксент-Рівер, де було розпочато операційні оціночні випробування (OPEVAL).[21] У лютому 2008, UH-1Y та AH-1Z перейшли на другий і останній етап випробувань OPEVAL.[22]

8 серпня 2008 КМП сертифікували UH-1Y як придатний для операційного використання і вперше розгорнутий у січні 2009 як частина бойового авіаційного елементу 13-го експедиційного підрозділу Морської піхоти.[23][24] UH-1N Twin Huey був списаний морпіхами у серпні 2014, тому UH-1Y став стандартним багатоцільовим вертольотом Корпусу морської піхоти.[25]

Оператори[ред. • ред. код]

 США

Льотно-технічні характеристики[ред. • ред. код]

Залп НАРами з UH-1Y 

Джерело: Bell UH-1Y guide,[10] International Directory of Civil Aircraft[33]

Основні характеристики

  • Пасажиромісткість: Один або два пілоти, плюс командир екіпажу, решта членів екіпажу в залежності від завдання
  • Вантажопідйомність: 3020 кг в тому числі до 10 ударостійких пасажирських місць, 6 рятувальних ношів або еквівалентний вантаж[34]
  • Довжина: 17,78 м
  • Висота: 4,5 м
  • Діаметр несного гвинта: 14,88 м
  • Площа обертання несного гвинта: 168,0 м²
  • Маса порожнього: 5370 кг
  • Максимальна злітна маса: 8390 кг
  • Корисне навантаження: 3020 кг
  • Силова установка: 2 × турбовальний General Electric T700-GE-401C
  • Потужність двигунів: 2 × 1828 к.с. на 2,5 хв; 1546 к.с. постійно (2 × 1360 кВт на 2,5 хв; 1150 кВт постійно) (потужність на зльоті кожного)


Льотні характеристики

  • Максимально допустима швидкість: 366 км/год
  • Крейсерська швидкість: 293 км/год (на велику дальність: 250 км/год)
  • Бойовий радіус: 241 км з 990 кг навантаження
  • Практична висота польоту: 6100+ м
  • Швидкопідйомність: 12,8 м/с

Озброєння



Див. також[ред. • ред. код]

Схожі розробки

Примітки[ред. • ред. код]

  1. ↑ UH-1Y Achieves First Flight. Процитовано 2007-03-17. 
  2. ↑ а б World Air Forces 2015 pg. 33. Flightglobal Insight. 2015. Процитовано 26 December 2014. 
  3. ↑ Department of Defense Fiscal Year (FY) 2014 President's Budget Submission, Aircraft Procurement, Navy, Budget Activity 01-04. Department of the Navy. April 2013. с. V1-79. 
  4. ↑ DoD 4120-15L, Model Designation of Military Aerospace Vehicles. US DoD, 12 May 2004.
  5. ↑ GE Aviation (2008). Bell UH-1Y Super Huey. Архів оригіналу за 6 January 2009. Процитовано 2009-06-05. 
  6. ↑ Jane's Information Group (2008). Bell 205 (UH-1) – Bell UH-1Y Viper Upgrade (United States), Aircraft – Rotary-wing – Military. Процитовано 2009-06-05. [недоступне посилання з 01.11.2013]
  7. ↑ а б «UH-1Ys to be built new starting in 06». US Navy, 22 April 2005.
  8. ↑ Donald, David. Modern Battlefield Warplanes. AIRTime Publishing, 2004. ISBN 1-880588-76-5.
  9. ↑ Bishop, Chris. Huey Cobra Gunships. Osprey Publishing, 2006. ISBN 1-84176-984-3.
  10. ↑ а б в Bell UH-1Y pocket guide. Bell Helicopter, March 2006. Retrieved: 20 January 2010. archived copy
  11. ↑ Rotorbreeze Magazine. Bell, October 2006.
  12. ↑ Bruno, Michael. «Wynne Approves Buy Of New UH-1Y Hueys»[недоступне посилання з 01.11.2013]. Aviation Week, 25 April 2005.
  13. ↑ «Bell H-1 upgrade program delivers two UH-1Y and one AH-1Z in February», Bell Helicopter, 3 March 2008.
  14. ↑ Program Insider: H-1 Update. Rotor & Wing Magazine. 1 September 2009. 
  15. ↑ Butler, Amy. «U.S. Marines Propose AH-1Z Production Boost»[недоступне посилання з 01.11.2013] Aviation Week, 13 October 2010. Retrieved: 13 October 2010.
  16. ↑ Cavas, Chris (15 August 2008). Corps certifies UH-1Y; January deployment eyed. Marine Corps Times. Процитовано 15 August 2008. 
  17. ↑ Morris, Jefferson (18 August 2008). Marine Corps Declares UH-1Y Operational. Aviation Week. Процитовано 18 August 2008. [недоступне посилання з 01.11.2013]
  18. ↑ The helicopter huey by the Bell Helicopters. Huey Helicopter Review. Процитовано 10 January 2012.  [недоступне посилання з 01.11.2013]
  19. ↑ UH-1Y page. Bell.
  20. ↑ Milliman, John. «AH-1Z/UH-1Y complete developmental testing». US Navy, 1 March 2006.
  21. ↑ «AH-1Z/UH-1Y Start OPEVAL»[недоступне посилання з 01.11.2013]. US Navy, 6 May 2006.
  22. ↑ Warwick, Graham. «US Marine Corps' Bell AH-1Z and UH-1Y enter final test phase». Flightglobal.com, 20 February 2008.
  23. ↑ Leland, Wendy (November–December 2008). Airscoop. Naval Aviation News. United States Department of the Navy. с. 7. Архів оригіналу за 7 April 2010. Процитовано 2008-11-05. 
  24. ↑ Morris, Jefferson. «Marine Corps Declares UH-1Y Operational»[недоступне посилання з 01.11.2013]. Aviation Week, 18 August 2008.
  25. ↑ Final Flight of UH-1N Huey for HMLA-773 — Marines.mil, 3 September 2014
  26. ↑ Marine Light Attack Helicopter Squadron 167 HML/A-167 "Warriors". tripod.com. Процитовано 12 February 2013. 
  27. ↑ Marine Light Attack Helicopter Squadron-169 [HMLA-169]. tripod.com. Процитовано 12 February 2013. 
  28. ↑ Squadron 269 transition to new helicopter. USMC.mil. Процитовано 12 February 2013. 
  29. ↑ MARINE LIGHT ATTACK HELICOPTER SQUADRON 367 HMLA-367 "Scarface". tripod.com. Процитовано 12 February 2013. 
  30. ↑ Marine Light Attack Helicopter Squadron 469 HMLA-469 "Vengeance". tripod.com. Процитовано 12 February 2013. 
  31. ↑ Final Flight of UH-1N Huey for HMLA-773. Helihub.com. Процитовано 9 January 2015. 
  32. ↑ Marine Light Attack Helicopter Training Squadron 303 HMLA/T-303 "Atlas". tripod.com. Процитовано 12 February 2013. 
  33. ↑ Frawley, Gerard: The International Directory of Civil Aircraft, 2003–2004, p. 44. Aerospace Publications Pty Ltd, 2003. ISBN 1-875671-58-7
  34. ↑ UH-1Y Huey, United States of America. army-technology.com. Процитовано 10 January 2012. 
  35. ↑ Marine helicopters deploy with laser-guided rocket — NAVAIR.Navy.mil, 17 April 2012 Archived жовтень 3, 2012 на сайті Wayback Machine.
  36. ↑ Marine helicopters deploy with laser-guided rocket — NAVAIR.Navy.mil, 17 April 2012 Archived жовтень 3, 2012 на сайті Wayback Machine.

Посилання[ред. • ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Bell_UH-1Y_Venom&oldid=19054589