Вандали: відмінності між версіями

Схожість імен натякає на знаходження батьківщини для вандалів в [[Норвегія|Норвегії]] (Hallingdal), Швеції (Vendel), або ж Данії (Vendsyssel). Вважають, що вандали перетнули Балтику й прибули на терени сучасної Польщі приблизно в ІІ-му сторіччі до н. е. та оселилися у [[Сілезія|Сілезії]] близько 120 р. до н. е.

Слов'янський історик [[Мавро Орбіні]], на основі доступних йому джерел, на межі 16-17XVI–XVII ст. у книзі «[[Слов'янське царство]]» свідчить: {{Цитата|''Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу... І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – слов’яни, вандали, ... венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал... Всі були вони народ слов'янський''<ref>Мавро Орбини. Славянское царство. – М.: Олма Медиа Групп, 2010. – 528 с.</ref>.}}

За «Історією Готів» Йордана, асдинги вступили в конфлікт з [[готи|готами]] в часи [[Костянтин Великий|Констянтина Великого]]. Тоді вандали жили на території, пізніше заселеній [[гепіди|гепідами]], яку оточували ''«на сході готи, на заході маркомани, на півночі хермандури (Hermanduri) і на півдні Дунай»''. На вандалів напав готський король Геберік (Geberic) і їх король [[Візімар]] (Visimar) був убитий. По тому вандали мігрували до [[Паннонія|Паннонії]], де Константин Великий (близько [[330]]&nbsp;р.) надав їм землі на правому березі Дунаю, де вони жили наступні шістдесят років.

У [[400]] або [[401]] році, можливо через напади [[гуни|гунів]], вандали на чолі з королем [[Годигісел]]ом (Godigisel) разом із своїми союзниками [[алани|аланами]] та [[свеви|свевами]] почали рухатися на захід. В цей час асдінги вже були обернені в [[християнство]]. Завдяки імператорові [[Валент]]у вандали прийняли [[аріанство]], як і готи раніше. Вандали-силінги приєдналися до них пізніше. Вони на чолі із королем [[Фрідубальд]]ом рушили до Піренейського півострова.

У [[406]]&nbsp;р. році вандали досить легко просувалися від [[Паннонія|Паннонії]] на захід уздовж Дунаю, але коли вони досягли [[Рейн]]у, то зустріли [[франки|Франків]], які заселяли римські провінції в північній [[Галлія|Галлії]]. Двадцять тисяч вандалів, разом зі своїм королем, загинуло в битві. Але з допомогою аланів вони зуміли завдати поразки [[франки|франкам]], і [[31 грудня]] [[406]]&nbsp;р. року, вандали перетнули замерзлий Рейн, щоб вторгнутися у Галлію, яку вони спустошили. Під проводом Гундеріка (Gunderic), сина Годигісела, вандали грабували усе на шляху на захід і південь, рухаючись через [[Аквітанія|Аквітанію]].

У жовтніВосени [[409]] року вандали перетнулив союзі з [[Піренеїалани|аланами]] таі втогрлися[[свеви|свевами]] навторглися територіюдо [[ІберійськийРимська Іспанія|Римської Іспанії]] (сучасний [[Піренейський півострів]]), пройшовши через [[Галлія|ІберійськогоГаллію]] півострова(сучасну [[Франція|Францію]])<ref>Colins, 2004, p. 11; [[Павло Оросій|Orosius]]. ''[[Historiarum adversum paganos libri VII]]'', VII. 40, ed. v</ref>. Там вони отримали землю від римлян, як федерати, в провінціях Галісія (на північному заході) і Бетіка (південь). Алани отримали землі в Лузитанії (на заході) і регіон навколо міста [[Картахена (Іспанія)|Картаго Нова (зараз Картахена)]]. Свеви також отримали частину Галісії. [[Вестготи]], які перед тим як одержати земелі у Септіманії (регіон в південній Франції) вторглись до [[Іберія (Піренейський півострів)|Іберії]], та 426 році розгромили аланів, серед загиблих був і король західних аланів [[Атакес]] (Attaces). Залишок аланів згодом звернувся до короля вандалів [[Гундерік]]а аби той прийняв корону аланів. Пізніше королі вандалів в Північній Африці називали себе королями вандалів та аланів ({{lang-la|[[Королівство вандалів і аланів| Rex Wandalorum et Alanorum]]}}).

Протягом наступних тридцяти п'яти років, з великим флотом Гейзеріх грабував побережжяузбережжя Східної і Західної Імперій. Після смерті Аттіли римляни нарешті змогли зайнятися вандалами, які контролювали одні з найбагатших провінцій імперії. Дипломатичні стосунки між двома сторонами перервалися, а в [[455]] році вандали захопили Рим і грабували місто протягом двох тижнів починаючи з [[2 червня]]. Вони покинули Рим з незліченими цінностями, зокрема зі здобиччю з [[Єрусалимський Храм|Єрусалимського Храму]], що її привіз до Риму [[Тіт Флавій Веспасіан|Тит]] ({{lang-la|Titus}}), і з імператрицею Лікінією Євдоксією (Licinia Eudoxia) та її дочками Євдокією ({{lang-la|Eudocia}}) і Плакідією ({{lang-la|Placidia}}) як заручницями. Стверджують, що імператриця Євдоксія просила короля Гейзеріка звільнити її від ненависного шлюбу з імператором [[Петроній Максим|Петронієм Максимом]] ({{lang-la|Petronius Maximus}}), вбивцемвбивцею її чоловіка [[Валентиніан III|Валентиніана III]] ({{lang-la|Valentinian III}}).

Літописець Проспер Аквітанський повідомляє, що 2 червня 455 року, римський [[папа римський]] [[Лев I]] зустрічався з Гейзеріком і благав його утриматися від вбивств таі підпалів, а вдовольнитисязадовольнитись грабежемграбунком.

З [[462]] року королівство вандалів включало Північну Африку ій острови Середземного моря, зокрема Сицилію, Сардинію, Корсику іта Балеарські острови. Проте, подібно до інших германських королівств на римському ґрунті, африканське королівство вандалів скоро почало занепадати.

У [[468]] році вандали знищили величезний флот, надісланий проти них Візантією. У відповідь вандали пробувалиспробували вторгнутися до [[Пелопоннес]]у, але були відбиті з важкими втратами. У відплату, вандали узяли 500 заручників на острові [[Закинтос]] (Zakynthos) і порубали їх на шматки на шляху до Карфагену.

Гейзерік був однією з найбільш могутніхнаймогутніших осіб часу [[Велике переселення народів|Великого переселення народів]]. Він помер в глибокій старості [[25 січня]] [[477]] року. Згідно з проголошеним ним законом спадкування&nbsp;— не син, а найстаріший чоловік королівського дому мав успадкувати корону (закон старшинства). ГейзерікаГейзеріку успадкувавспадкував його нездібний син Гунерік (Hunerich, 477–484477—484), який спершу захищав католиків<ref>тут і далі маються на увазі ортодоксальні християни на противагу прихильникам різних єресей</ref>, унаслідок побоювання Константинополя. Але відз [[482]] року царювання Гунеріка відоме здебільшого його релігійними переслідуваннями маніхейців[[маніхейці]]в і католиків в найжахливішій формі.

Гунтамунд (Gunthamund 484–496484—496), його двоюрідний брат і наступник, намагався помиритися з католиками. Починаючи зі смерті Гейзеріка влада вандалів втрачала силу і Гунтамунд втратив значну частину Сицилії, яку захопили остроготи, а також змушений був боротися з усезростаючим натиском корінних берберських племен.

Хоча Трасамунд (Thrasamund 496–523496—523) унаслідок свого релігійного фанатизму був ворожий до католиків, він обмежувався безкровними переслідуваннями.

Хілдерік (Hilderich, 523–530523—530) був найтолерантнішим королем вандалів у ставленні до католицької церкви. Він надав католикам релігійну свободу. Він не цікавився війнами, які залишав на родича Хоамера (Hoamer). Коли Хоамер зазнав поразкупоразки від маврів, аріанська фракція в королівському сімействі підняла повстання і зробила його двоюрідного брата Гелімера (Gelimer 530–533530—533) королем. Хілдерік, Хоамер і їх родичі були кинуті у в'язницю. Хілдерік був убитий в [[533]] році.

Ці події стали приводом для втручання Візантійського імператора [[Юстиніан ІI|Юстиніана І]], який оголосив війну вандалам. Армією Східної Імперії командував [[Велізарій]] (Belisarius), який почувши, що найбільша частина флоту вандалів придушує повстання в Сардинії, вирішив діяти швидко і висадився на Туніському березі, а потім рушив маршем до Карфагена. У кінці літа [[533]] року король [[Гелімер]] зустрів БелізаріяВелізарія в десяти милях на південь від Карфагена; вандали вигравали, коли племінник та брат Гелімера загинули; по тому Гелімер злякався і втік. Велізарій захопив Карфаген.

[[15 грудня]] [[533]] року, Гелімер і Велізарій знов зустрілися в битві під Тікамероном (Ticameron), приблизно за 30 кілометрів від Карфагена. Знову вандали мужньо билися, але були розбиті, коли Гелімер дізнався про смерть другого брата. Велізарій захопив Гелімера весноюнавесні [[534]] року. Північна Африка знову стала римською провінцією, а вандалів з неї вигнали. Гелімер отримав великі маєтки в [[Галатія|Галатії]]. Йому також пропонували чин патриція, але він відмовився від нього тому, щооскільки не був готовий змінитизрадити заради цього свою аріанську віру.

* Ім'я [[Андалусія|Андалузія]] (найпівденніший регіон Іспанії) можливо походить від етнічного імені «вандали» (Vandalusia).

[[Категорія:Стародавня історія ФранціїФранція]]

[[Категорія:СтародавняСтародавні історіянароди Іспанії]]