Географія Камеруну

Офіційна назва — Республіка Cameroon, Cameroon (фр. Republique du Cameroun, Cameroun; англ. Republic Cameroon, Cameroon)^[2]. Назва країни походить від португальської назви річки Вурі, Ріу-душ-Камаронеш (порт. Rio de Camaroes — річка креветок), що її так нарік у 1480-х роках мореплавець Фернандо По за велику кількість крилю у водах її гирла^[3]. У колоніальні часи країна перебувала під владою Франції та Великої Британії, відповідно носила назви Французький і Британський Камерун. Після об'єднання колоній — Федеративна Республіка Камерун і Союзна Республіка Камерун^[2].

 

Камерун — центральноафриканська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на північному сході — з Чадом (спільний кордон — 1116 км), на північному заході — з Нігерією (1975 км), на сході — з ЦАР (901 км), на півдні — з Республікою Конго (494 км), Екваторіальною Гвінеєю (183 км) і Габоном (349 км). Загальна довжина державного кордону — 5018 км^[1]. Камерун на південному заході омивається водами затоки Біафра, що є частиною Гвінейської затоки Атлантичного океану^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 402 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)^[1][6].

Час у Камеруні: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)^[7].

Надра Камеруну багаті на ряд корисних копалин: нафту, боксити, залізну руду^[8].

Середні висоти — 667 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — пік Фако вулкану Камерун (4095 м).

Більша частина території Камеруну лежить у екваторіальному кліматичному поясі, лише крайня північ — у субекваторіальному^[9]. Цілий рік панують екваторіальні повітряні маси^[10]. На узбережжі цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні, значно менші за добові. превалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, майже щодня по обіді йдуть дощі, часто зливи з грозами^[10]. На крайній півночі сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. Зволоження нестійке, влітку відмічається посушливий сезон^[10].

Камерун є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[11].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 285,5 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 290 км² зрошуваних земель^[1].

Річки країни належать басейну Гвінейської затоки Атлантичного океану; на півночі безстічної області озера Чад.

Земельні ресурси Камеруну (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 20,6 %,
  • орні землі — 13,1 %,
  • багаторічні насадження — 3,3 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 4,2 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 41,7 %;
• інше — 37,7 %^[1].

Зоогеографічно територія країни належить до Ефіопської області: південна частина, узбережжя Гвінейської затоки — до Західноафриканської, північна і центральна частини — до Східноафриканської підобласті^[10].

Камерун є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[12],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

 

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• вулканічна діяльність, останнє виверження вулкану Камерун (4095 м) відбулося 2000 року;
• на озерах Ніос та Монун, що розташовані в западинах вулканічного масиву Оку, відбуваються періодичні викиди отруйних газів, що вбивають усю живність навколо, так звані лімнологічні катастрофи; 1986 року такі викиди вбили 1,7 тис. людей в окрузі^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення вод;
• знеліснення;
• перевипасання;
• спустелювання;
• браконьєрство;
• перевилов риби.

У фізико-географічному відношенні територію Камеруну можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Західна Африка
• Гвінея (регіон)

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Камерун // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Камерун // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 1. А-К. — 671 с.
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
• (рос.) Камерун // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

•   Вікісховище : Атлас Камеруну.
• Карти Камеруну : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Cameroon : [англ.] : [арх. 17 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 10 July. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Камерун : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.