Йоргу Йордан: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
Perelisko (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
 
Рядок 7: Рядок 7:
Народився в сім'ї болгарина і румунки. У [[1908]] закінчив ліцей в [[Ясси|Яссах]], в [[1911]] — [[Ясський університет]], в якому Йоргу вивчав літературу, філософію і право, після чого в тому ж році кілька місяців стажувався в [[Берлін]]і. Після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] додатково вивчав лінгвістику в [[Бонн]]і, [[Париж]]і, [[Флоренція|Флоренції]] та [[Рим]]і, захистивши в результаті докторську дисертацію в [[1919]]. Пізніше працював викладачем ліцею в Яссах і [[Галац]]і, перш ніж стати асистентом професора в Ясському університеті в [[1926]] і титулярним професором в [[1927]].
Народився в сім'ї болгарина і румунки. У [[1908]] закінчив ліцей в [[Ясси|Яссах]], в [[1911]] — [[Ясський університет]], в якому Йоргу вивчав літературу, філософію і право, після чого в тому ж році кілька місяців стажувався в [[Берлін]]і. Після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] додатково вивчав лінгвістику в [[Бонн]]і, [[Париж]]і, [[Флоренція|Флоренції]] та [[Рим]]і, захистивши в результаті докторську дисертацію в [[1919]]. Пізніше працював викладачем ліцею в Яссах і [[Галац]]і, перш ніж стати асистентом професора в Ясському університеті в [[1926]] і титулярним професором в [[1927]].


Політикою почав займатися ще в [[1918]], співпрацюючи в журналі ''«Viaţa Românească»''. Спочатку був членом Партії різноробочих, яка потім влилася в Селянську партію, а з [[1926]] — лівого крила Національної селянської партії, яке покинув через чотири роки і приєднався до антифашистської групи, пов'язаної з Комуністичною партією [[Румунія|Румунії]]. У [[1933]] був одним із засновників профспілки освітян. Був переконаним противником фашизму і [[Залізна Гвардія|«Залізної гвардії»]], через що в [[1940]] був відправлений у відставку, але в [[1941]] відновлений на професорській посади після остаточної перемоги Антонеску над «легіонерами». В кінці [[1944]], коли Румунія вийшла з війни, вступив в Соціал-демократичну партію, в [[1945]] здійснював нагляд за видворенням з університетів викладачів, які виявляли симпатії нацизму, а також недовгий час керував Національним театром в Яссах. У [[1945]]-[[1947]] був [[Посол|послом]] Румунії в [[СРСР]].
Політикою почав займатися ще в [[1918]], співпрацюючи в журналі ''«Viaţa Românească»''. Спочатку був членом Партії різноробочих, яка потім влилася в Селянську партію, а з [[1926]] — лівого крила Національної селянської партії, яке покинув через чотири роки й приєднався до антифашистської групи, пов'язаної з Комуністичною партією [[Румунія|Румунії]]. У [[1933]] був одним із засновників профспілки освітян. Був переконаним противником фашизму і [[Залізна Гвардія|«Залізної гвардії»]], через що в [[1940]] був відправлений у відставку, але в [[1941]] відновлений на професорській посади після остаточної перемоги Антонеску над «легіонерами». В кінці [[1944]], коли Румунія вийшла з війни, вступив в Соціал-демократичну партію, в [[1945]] здійснював нагляд за випровадженням з університетів викладачів, які виявляли симпатії нацизму, а також недовгий час керував Національним театром в Яссах. У [[1945]]-[[1947]] був [[Посол|послом]] Румунії в [[СРСР]].


У [[1946]] переїхав до [[Бухарест]]а і став професором [[Бухарестський університет|Бухарестського університету]]. Був автором великої кількості наукових робіт, в основному пов'язаних з румунською мовою, романськими мовами в цілому. У [[1945]] був обраний дійсним членом [[Румунська академія|Румунської Академії наук]], де з [[1955]] очолив Комісію з вивчення формування румунської мови і народу, з [[1949]] по [[1952]] і з [[1958]] до виходу на пенсію в [[1962]] — глава румунського Інституту мовознавства. У [[1934]] заснував Бюлетень інституту румунської філології ''«Alexandra Philippide»'', який видавався до [[1948]]. Був редактором журналів ''«Limba romînă»'' (з [[1952]]), ''«Revue de linguistique»'' ([[1956]]-[[1963]], з [[1964]] — ''«Revue roumaine de linguistique»'').
У [[1946]] переїхав до [[Бухарест]]а і став професором [[Бухарестський університет|Бухарестського університету]]. Був автором великої кількості наукових робіт, в основному пов'язаних з румунською мовою, романськими мовами в цілому. У [[1945]] був обраний дійсним членом [[Румунська академія|Румунської Академії наук]], де з [[1955]] очолив Комісію з вивчення формування румунської мови й народу, з [[1949]] по [[1952]] і з [[1958]] до виходу на пенсію в [[1962]] — глава румунського Інституту мовознавства. У [[1934]] заснував Бюлетень інституту румунської філології ''«Alexandra Philippide»'', який видавався до [[1948]]. Був редактором журналів ''«Limba romînă»'' (з [[1952]]), ''«Revue de linguistique»'' ([[1956]]-[[1963]], з [[1964]] — ''«Revue roumaine de linguistique»'').


Похований в [[Бухарест]]і на [[Цвинтар Беллу|цвинтарі Беллу]].
Похований в [[Бухарест]]і на [[Цвинтар Беллу|цвинтарі Беллу]].

Поточна версія на 21:30, 4 вересня 2023

Йоргу Йордан
рум. Iorgu Iordan
 
Народження: 29 вересня (11 жовтня) 1888[1]
Текуч, Tecuci Countyd, Румунське королівство[2]
Смерть: 20 вересня 1986(1986-09-20)[3] (97 років)
Бухарест, Румунія
Поховання: цвинтар Беллу
Країна: Румунія
Освіта: Ясський університет
Ступінь: доктор наук
Партія: Румунська комуністична партія[4], Romanian Social Democratic Partyd[5] і Селянська партіяd[4]
Нагороди:

Йоргу Йордан (рум. Iorgu Iordan, 29 вересня 1888, Текуч — 20 вересня 1986, Бухарест) — румунський філолог і лінгвіст, журналіст, пізніше політик-комуніст.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї болгарина і румунки. У 1908 закінчив ліцей в Яссах, в 1911 — Ясський університет, в якому Йоргу вивчав літературу, філософію і право, після чого в тому ж році кілька місяців стажувався в Берліні. Після Першої світової війни додатково вивчав лінгвістику в Бонні, Парижі, Флоренції та Римі, захистивши в результаті докторську дисертацію в 1919. Пізніше працював викладачем ліцею в Яссах і Галаці, перш ніж стати асистентом професора в Ясському університеті в 1926 і титулярним професором в 1927.

Політикою почав займатися ще в 1918, співпрацюючи в журналі «Viaţa Românească». Спочатку був членом Партії різноробочих, яка потім влилася в Селянську партію, а з 1926 — лівого крила Національної селянської партії, яке покинув через чотири роки й приєднався до антифашистської групи, пов'язаної з Комуністичною партією Румунії. У 1933 був одним із засновників профспілки освітян. Був переконаним противником фашизму і «Залізної гвардії», через що в 1940 був відправлений у відставку, але в 1941 відновлений на професорській посади після остаточної перемоги Антонеску над «легіонерами». В кінці 1944, коли Румунія вийшла з війни, вступив в Соціал-демократичну партію, в 1945 здійснював нагляд за випровадженням з університетів викладачів, які виявляли симпатії нацизму, а також недовгий час керував Національним театром в Яссах. У 1945-1947 був послом Румунії в СРСР.

У 1946 переїхав до Бухареста і став професором Бухарестського університету. Був автором великої кількості наукових робіт, в основному пов'язаних з румунською мовою, романськими мовами в цілому. У 1945 був обраний дійсним членом Румунської Академії наук, де з 1955 очолив Комісію з вивчення формування румунської мови й народу, з 1949 по 1952 і з 1958 до виходу на пенсію в 1962 — глава румунського Інституту мовознавства. У 1934 заснував Бюлетень інституту румунської філології «Alexandra Philippide», який видавався до 1948. Був редактором журналів «Limba romînă»1952), «Revue de linguistique» (1956-1963, з 1964 — «Revue roumaine de linguistique»).

Похований в Бухаресті на цвинтарі Беллу.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Valeriu Mangu, De vorbă cu Iorgu Iordan, București, Editura Minerva, 1982.

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Статья в БСЭ[недоступне посилання з липня 2019]